З чого все почалося?
2-6 грудня 2021 року Папа Римський Франциск здійснив Апостольський візит на Кипр і до Греції. Провідні світові ЗМІ уважно слідкували за цією подією, адже добре відомо, що Греція є православною країною, а будування мостів єдності з православним світом лежить дуже на серці теперішнього Понтифіка. У більшості українських ЗМІ про цей візит згадувалося поверхнево і то з посиланням на американські, польські, а навіть російські інтернет-видання.
Однак, протягом трьох днів після повернення Папи Франциска до Ватикану, українські ЗМІ (причому як інтернет-видання так і друковані) рясніли гучними заголовками. Я дуже уважно відстежував їх, як також аналізував посили, які вони хочуть донести читачеві. А тому дозвольте зацитувати хоча б частину з них, вказуючи при цьому видання, які їх публікували. І ось яка картина виходить:
«Папа Франциск не вважає позашлюбний секс найважчим гріхом»
(Українська правда: Життя, 8 грудня 2021 р.)
«Не перелюбствуй. Папа Франциск заявив, що гріхи плоті – не найсерйозніші»
(Новое время, 8 грудня 2021 р.)
«Папа Франциск не вважає позашлюбний секс найсерйознішим гріхом»
(Укрінформ, 8 грудня 2021 р.)
«Папа Римський не вважає позашлюбний секс найсерйознішим гріхом»
(Служба новин телеканалу 1+1 ТСН, 8 грудня 2021 р.)
«Папа Римський заявив, що позашлюбний секс не є найсерйознішим гріхом»
(Уніан, 9 грудня 2021 р.)
«Папа Римський дозволив католикам секс до весілля»
(Весті.UA, 9 грудня 2021 р.)
«Папа Римський: позашлюбний секс і тілесні гріхи – “не найсерйозніші»
(https://texty.org.ua, 9 грудня 2021 р.)
«Папа Римський не вважає позашлюбний секс найсерйознішим гріхом»
(Курс України, 9 грудня 2021 р.)
«Папа римський заявив, що секс поза шлюбом – не найтяжчий гріх»
(Гордон (Gordonua.com), 10 грудня 2021 р.)
Це далеко не усі заголовки статей, які мені довелося знайти і докладно проаналізувати. Так ось, коли взяти до уваги той факт, що пересічний український читач звертає уваги тільки на заголовки, то згідно задуму авторів статей, після прочитання заголовків він повинен винести для себе нову поверхневу «істину», яка полягає в тому, що Папа Римський Франциск дозволив секс до шлюбу і не вважає його аж так великим гріхом.
Для того, щоби переконатися у тому, що пересічний читач, особливо молодий, робить для себе саме такі висновки, далеко шукати непотрібно. Буквально вчора я отримав лист від однієї матері, яка має сина у підлітковому віці (13 років). Самозрозуміло, що підлітковий вік є саме тим періодом, у якому формується погляд на сексуальність. Від правильного виховання дитини у цьому періоді залежить не тільки її сексуальна сфера, але взагалі сфера міжлюдських відносин, погляд на іншу людину (жінку чи чоловіка), погляд на сім’ю, тощо.
І ось, за словами матері, до неї прийшов син з запитанням про те, чи справді можна жити сексуально з дівчиною до шлюбу. Мати, почувши такі слова, оторопіла, але потім взяла себе в руки і сказала, що ні. При цьому вона пояснила йому дане питання під кутом релігійним і чисто біологічним. У відповідь на пояснення матері, син показав їй одну з новин, яку побачив у одному з інтернет-видань і сказав: «А ось Папа Римський каже, що можна!» Переконавшись у тому, що син дійсно таке прочитав, мати написала мені листа з питанням, чи це дійсно так і чи щось змінилося у навчанні Церкви ?
Коли я прочитав її листа, зрозумів, що з таким питанням, мабуть, борикається цими днями не одна матір чи батько, але, можливо, не знають до кого звернутися чи кого запитати. Саме це спонукало мене детально продемонструвати, як поверхнева журналістика калічить правду, а з нею і людські долі.
Що передувало словам Папи?
Для того, щоби зрозуміти, що насправді сказав Папа Франциск і чого не говорив, слід коротко ознайомити українського читача з протоколом закордонних Апостольських візитів Папи. Кожен такий візит планується заздалегідь. Після офіційного оголошення розпочинаються узгодження програми з урядом країни, куди попрямує Понтифік, як також з місцевою ієрархією. Праця над програмою є надзвичайно складною, через це нею переважно займається відповідна група фахових людей.
У кожній подорожі Папу супроводжує пул журналістів, причому найрізноманітніших світових видань, адже візит Папи Римського – це завжди історична подія, яка має вплив на теперішнє і майбутнє. В часі візиту Понтифік не завжди має багато часу для того, щоби поспілкуватися з журналістами. Саме тому він використовує час в літаку, коли повертається до Ватикану. Ця практика вже стала традицією і кожен Папа намагається її дотримуватися.
Так само було і цього разу, коли Папа Франциск повертався зі своєї Апостольської подорожі до Кипру і Греції. У літаку, який прямував до Риму, він вийшов до журналістів, щоби відповісти на питання, які вони приготували для нього. Ці питання не завжди торкають тематики Апостольського візиту, але ситуації Церкви в країні, звідки походить журналіст. Саме так і сталося цього разу.
На борту літака, який летів до Вічного міста, була присутня журналістка відомої французької газети LeMonde. Вона щоденно виходить великим накладом і втішається великою популярністю серед французів. Отже, журналістка згаданого видання Сесіль Шамбро поцікавилася у Папи Франциска ситуацією, яка склалася останньо у Католицькій Церкві в Франції.
Справа ж полягала у тому, що 22 листопада цього року у одному з відомих французьких журналів вийшла величезна стаття про Архиєпископа і Митрополита Парижу Преосвященного Мішеля Опеті. Автор статті звинувачував ієрарха в тому, що він у 2012 році, не будучи ще єпископом, але Генеральним вікарієм єпархії, мав сексуальні стосунки з однією з парафіянок. При цьому у статті не шкодувалося критики у сторону Архиєпископа щодо його авторитарного управління єпархією і надто імпульсивного характеру, який шкодить єдності пастви.
Очевидно, що ця новина миттєво розійшлася французькими ЗМІ як також соціальними мережами і зробила свою справу – авторитет єпископа був поважно зранений. Сам Архиєпископ Опеті у своєму інтерв’ю відомому християнському журналу «LaCroix» публічно визнав, що «не порадив собі у ситуації з особою, яка багаторазово з’являлася у його присутності. Я довірився у цій справі моєму духівникові і повідомив про це церковні власті». При цьому Архиєпископ заперечив факт про повноцінний сексуальний зв’язок зі згаданою особою і у своєму листі до вірних перепросив усіх, кому міг дати згіршення. У цьому ж листі він також сказав, що його «дуже стривожили нападки на мою адресу. Сьогоднія – сказав Архиєпископ Опеті – дякую Богу за те, що в моєму серці панує умиротворення. Я дякую багатьом людям, які виявили до мене довіру і прихильність протягом останніх днів. Я молюся за тих, хто, можливо, бажав мені зла».
25 листопада цього року Архиєпископ і Митрополит Парижа Мішель Опеті написав листа до Папи з проханням про зречення. Зробив це, як сам стверджує, не тому, що відчуває провину, але для того, щоби запобігти поділам, які завжди виникають там, де існують підозри та втрата довіри. 2 грудня 2021 р., тобто в сам день початку Апостольського візиту Папи Франциска до Кипру і Греції, у Ватикані офіційно повідомлено, що Святійший Отець прийняв зречення Архиєпископа і Митрополита Парижу Преосвященного Мішеля Опеті і призначив Апостольським Адміністратором призначено Преосвященного Жоржа Понтьє, вислуженого Архиєпископа Марсельського. Апостольський Адміністратор згідно канонічного права не є повноцінним правлячим ієрархом, але призначається на обмежений період часу, щоби упорядкували ситуацію у тій чи іншій єпархії.
Що насправді сказав Папа Франциск про гріх проти VI заповіді (Не чини перелюбу)?
Маючи перед очима повну картину підґрунтя слів Папи Франциска щодо моральної оцінки гріха проти VI заповіді, спробуймо проаналізувати контекст, у якому вони були сказані, як також і зміст, який у них вклав Понтифік.
Головною причиною слів Папи Франциска стало питання згадуваної раніше французької журналістки Сесіль Шамбро щодо того, чому так швидко було розглянуте проханням про зречення Архиєпископа і Митрополита Парижу. Проте тут слід додати, що журналістка поставила Папі ще два питання, які стосувалися результатів праць незалежної комісії, яка досліджує питання сексуальних надужиттів над неповнолітніми у Католицькій Церкві в Франції протягом минулого століття.
У цьому контексті питання журналістки про справу Архиєпископа Парижу виглядало провокативно. Адже якщо справи сексуальних надужиттів торкаються подій, які мали місце 100 років тому, то питання Архиєпископа є надто свіжим. При цьому як Папа так і немало свідомих католиків у Франції прекрасно розуміли, що Архиєпископ Опеті був цілево усунутий як комусь дуже невигідний через накручування зацікавленими у його відставці суспільної напруги за допомогою французьких ЗМІ. Це зовсім не означало, що згаданий ієрарх є цілком безгрішним, адже він сам особисто публічно визнав, що не до кінця витримав випробування, з яким зустрівся.
І тут, як на мене, Папа Франциск вирішив дуже мудро розмежувати питання журналістки на дві частини. Спочатку відповів на питання стосовно моральної оцінки сексуальних надужиттів над неповнолітніми, які досліджує незалежна комісія, а опісля перейшов до справи Архиєпископа Опеті.
Щиро признаюся, що коли я прочитав відповідь Папи Сесіль Шамбро відносно Архиєпископ Опеті, я згадав образ самого Ісуса Христа. Євангелист Іван у 8 главі розповідає про те, як до Христа привели жінку, що її спіймали на перелюбі. Юдейський закон велів таку людину каменувати. Але Спаситель поступив інакше. Він найперше запропонував присутнім, як також тим, які привели жінку-зрадницю і почуваються безгрішними, першими кинути у неї камінь. Коли нікого не знайшлося і усі з соромом пішли геть, Христос звернувся до жінки словами:
«Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?»
«Ніхто, Господи», -відповіла. Тоді Ісус до неї: «То і я тебе не осуджую. Йди та вже від нині не гріши».
Христос не оправдав гріха! Чому ? Бо гріх противиться Богу! А отже, коли б Христос оправдав гріх, заперечив би самого себе. Але він оправдав жінку, яку гріх поневолив, бо саме для того прийшов на землю.
Так само поступив і Папа Франциск супроти Архиєпископа Парижу Мішеля Опеті. Він чітко ствердив, що той вчинив гріх! Водночас він, на здивування усім тим, які очікували різкого засудження Архиєпископа, який і так постраждав не тільки від власного гріха, але від людського лукавства, звернув увагу на більші гріхи, на які мало хто звертає увагу. А ними є гордість і ненависть. Папа дуже слушно називає їх гріхами з «ангельською подобою», які на перший погляд виглядають надзвичайно благородними і справедливими, але у своїй суті несуть смерть.
Саме у такому світлі Папа Франциск висловився про гріх нечистоти, а не у так, як його, на превеликий жаль, представили дуже багато українських ЗМІ. Можна тільки з прикрістю ствердити, що автори згаданих статей саме і згрішили гріхом з «ангельською подобою».
Для того, щоб полегшити розуміння українським журналістам суті вислову Папи, як також і тим, які перекрутили їх на власну манеру, подаю в перекладі рідною мовою повний текст діалогу Понтифіка з французькою журналісткою Сесіль Шамбро. Італійський оригінал можна знайти на інтернет-сайті Ватикану за ось цим посиланням: https://www.vatican.va/content/francesco/it/speeches/2021/december/documents/20211206-grecia-volodiritorno.html
Український переклад тексту
діалогу Папи Франциска
з французькою журналісткою Сесіль Шамбро
Сесіль Шамбро
Святіший Отче, ставлю питання іспанською для колег. У четвер, коли ми прибули до Нікосії, ми дізналися, що Ви прийняли відставку архієпископа Парижа монсеньйора Мішеля Опеті (Michel Aupetit – ред.). Чи можете нам пояснити, чому так поспішно?
І друге питання: завдяки роботі незалежної Комісії з питань сексуального насильства Конференція єпископів Франції визнала, що Церква несе інституційну відповідальність за страждання тисяч жертв. Говориться також про системний характер цього насильства. Що Ви думаєте про цю заяву французьких єпископів? Яке значення це може мати для Вселенської Церкви?
І останнє запитання: чи приймете Ви членів цієї незалежної комісії?
Папа Франциск
Починаю з другого (питання – ред.), потім повернемося до першого. Коли здійснюються такі дослідження, ми повинні бути обережними в інтерпретаціях, які робляться для секторів часу. Коли це робиться протягом такого тривалого часу, є ризик сплутати спосіб відчути розуміння проблеми однієї епохи, на 70 років раніше щодо іншої. Я просто хотів би сказати (звернути увагу на – ред.) це, як принцип.
Історичну ситуацію слід інтерпретувати герменевтикою тієї епохи, а не нашої. Наприклад, рабство: ми говоримо «це жорстокість». Зловживання 100-річної чи 70-річної давнини ми говоримо: «це жорстокість». Але вони жили не так, як ми сьогодні: існувала інша герменевтика.
Наприклад, у випадку зловживань у Церкві, прикриття, що є способом, який, на жаль, використовується в сім’ях, навіть сьогодні, у великій кількості сімей, у мікрорайонах, щоб спробувати прикрити, ми кажемо «ні, це не правильно, ми повинні з’ясувати». Але завжди слід інтерпретувати епоху за допомогою герменевтики епохи, а не нашої. Це перше.
Наприклад, знаменита студія в Індіанаполісі: ця впала через відсутність правильної інтерпретації. Були правдиві речі, деякі, деякі ні; епохи змішалися. На цьому етапі допомагає розділення на сектори.
Про Звіт (комісії – ред.): я не читав, я слухав коментарі французьких єпископів. Ні, я не знаю, як відповісти, справді. Французькі єпископи приїдуть зараз, цього місяця, і я попрошу їх пояснити мені.
І перше питання, щодо справи (єпископа Парижу – ред.) Опеті. Цікаво: що зробив Опеті такого серйозного, що йому довелося піти у відставку? Що він зробив? Хтось мені може відповісти …
Сесіль Шамбро
Я не знаю. Я не знаю.
Папа Франциск
Якщо ми не знаємо обвинувачення, тоді ми не можемо засуджувати. Яке було обвинувачення? Хто знає? [ніхто не відповідає] Це негарно!
Сесіль Шамбро
Проблема управління [єпархією] чи щось інше, ми не знаємо.
Папа Франциск
Перш ніж відповісти, скажу: проведіть розслідування. Проведіть розслідування. Тому, що є небезпека сказати: «Він був засуджений». Але хто його засудив? «Громадська думка,балаканина…». Але що він зробив?«Ми не знаємо.Щось…». Якщо знаєте чому, скажіть так. На відміну від вас (навпаки – ред.), я не можу відповісти.
І ви не знаєте чому, тому що це була його провина, провина проти шостої заповіді, але не суцільна, а (провина–ред.) дрібних ласк і масажів, які він робив: так виглядає обвинувачення. Це гріх, але він не є одним із найтяжчих гріхів, тому що гріхи тіла не є найтяжчими. Найсерйозніші гріхи — це ті, що мають більше «ангельської (подоби – ред.)»: гордість, ненависть… це серйозніше.
У такий спосіб Опеті є (таким самим – ред.) грішником, як і я. Не знаю, чи Ви так само відчуваєте, але, можливо… як Петро, єпископ, на якому Христос збудував Церкву. Чому тодішня громада прийняла грішного єпископа? А він був у гріхах з такою великою «ангельською (подобою – ред.)», як заперечення Христа, чи не так?
Але це була нормальна Церква, вона звикла завжди відчувати себе гріховною, (при чому– ред.)всі: це була скромна Церква. Виглядає, що наша Церква не звикла мати грішного єпископа, і робимо (лукавий – ред.)вигляд, коли кажемо «він святий, мій єпископ». Ні, це Червона Шапочка. Ми всі грішники. Але коли балаканина росте і росте, і росте, і забирає в людини добру репутацію, ця людина не зможе урядувати, бо втратила славу. Але не через свій гріх – бо це (такий самий – ред.) гріх, як (гріх – ред.) Петра, як і мій, як твій: це гріх! -, але через балаканину людей, які є відповідальними за розповіді про ці речі. Людина, у якої так публічно забрали славу, не може урядувати. І це є несправедливістю. З цієї причини я прийняв відставку Опеті не на вівтар істини, а на вівтар лицемірства. Це хочу сказати. Дякую.
Яка ж мораль цієї історії?
Коли у 2014 р. війна України проти агресора Росії перейшла у досить активну фазу, деякі представники інтелігенції майже кричали про те, що для того, аби виграти у цій війні, не вистачить тільки зброї. Слід звернути увагу на інформаційну війну, без якої неможливо отримати перемоги. При цьому, як застереження, вони наводили слова відомого оратора Рейху Йосифа Гебельса, який стверджував: «Дайте мені засоби масової інформації і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней». Здається, що для осягнення своєї цілі Гебельсу слід було народитися трохи пізніше. Бо коли б він жив і діяв у наш час, коли ЗМІ і соціальні мережі стали настільки доступними, що уявити собі раніше не можна було, то він сіяв б від щастя.
Для чого згадую Йосифа Гебельса ? Я не історик. Але як людина, яка постійно занурюється у проблематику Другої Світової війни роблю для себе висновок, що у створенні страшенного пекла війни, яка забрала мільйони людей, які б могли змінити світ на краще, Гебельс відіграв не останню роль поряд з Гітлером, Сталіном цілими системами, які вони створили. Ці системи неможливо перемогти суспільною популярністю чи високим рейтингом. Бо, як показує досвід Гебельса, і одне, і друге, можна купити. Якщо не грошима, то великими грошима. Якщо не великими грошима, то великою славою. Спокуси хліба, слави і ідолопоклоніння, які пережив Христос на пустині, залишаються актуальними до сих пір. Щоби їх перемогти, потрібно мати чисте сумління і бути вірним правді, бо остаточно тією правдою є сам Бог.
Ситуація з викривленням слів Папи Франциска провідними українськими ЗМІ, наскільки я намагався показати на самому початку цього мого великого опусу, має наслідки не тільки теоретичні, але практичні. Щастя, що матір хлопця, про якого я згадував, швидко зорієнтувалася і знайшла відповідний підхід, щоб пояснити дитині питання дошлюбного сексу і його впливу на подальше його життя. Але я переконаний, що немало підлітків, які вагалися і прочитали статтю про те, що «Папа Римський дозволив католикам секс до весілля» сприйняли цю новину за чистої води істину. І, можливо, почали її втілювати у власне життя. А потім ці ж самі ЗМІ будуть отримувати рейтинги на висвітленні сімейних скандалів, кількості розлучень, подружніх зрад, тощо. Але від того, пересічний українець чи українські сім’ї аж ніяк не стануть щасливішими.
Уся ця історія з фальшивою інтерпретацією слів Папи Франциска без контексту викрила, принаймні у моїй свідомості, дві дуже поважні проблеми сучасної української журналістики.
Перша полягає в тому, що вона в гонитві за популярністю і рейтинговістю, дуже сильно віддалилася від пошуку правди і добра людини та суспільства. Не дивно, що українське суспільство ходить у постійній депресії, адже чи то у телевізійних новинах, чи то у інтернет-просторі єдиними позитивними новинами є народження звіряток у зоопарку.
Друга ж проблема полягає у тому, що українській журналістиці катастрофічно бракує фахівців, які б розуміли зсередини церковну і взагалі релігійну тематику та вміли її належним чином подавати суспільству. Чи є у цьому провина самої Української Церкви ? У великій мірі так. На жаль, ми як Церква не спромоглися виховати покоління фахових церковних журналістів. Бо ж бути журналістом у сфері релігії не вистачає лише вживати слова Бог, Церква, священики, тощо. Треба розуміти зміст, який за цими словами криється. Бо за слово Бог і Церква ще понад три десятки років тому люди сиділи в тюрмах і концтаборах.
Але, не хочу закінчувати мої роздуми на сумній ноті. Людина зі своєї природи спрямована на добро. Вона його прагне, до нього ціле життя стремить. Не маю жодних сумнівів у тому, що добро остаточно переможе, тому що його основою є сам Бог. Та мені б дуже хотілося, щоби ми, люди, допомогли один одному це добро знаходити і його творити. А добро є там, де є правда, де є чисте сумління, де є розуміння добра і зла. Я щиро надіюся, що у цій нелегкій праці українська журналістика ще себе покаже з найкращої сторони. Перемогти у війні з будь яким агресором, у першу чергу з Росією, неможливо без доброї і фахової журналістики.
